Сутність та функції грошей

Roman T. 0 Коментарі

Розвиток торгових відносин спричинило виникнення грошей як універсального засобу обміну. Поступово їх роль у суспільстві розширювалася, змінювалася цінність, з'являлися нові функції. І начебто це просто купюри, які не мають реальної вартості, але економіка без них сьогодні неможлива. Познайомимося з еволюцією грошей у світі.

Коротка історія грошей

Спочатку були поширені бартерні відносини. Згодом це стало створювати певні незручності, оскільки не завжди обмін був рівнозначним. Так з'явилися перші металеві гроші, що мали конкретне товарне значення. То були карбовані монети, вартість яких визначалася цінністю матеріалу виготовлення. Їхнє активне використання почалося в VII столітті до нашої ери.

Гроші дали початок новій характеристиці товару – вартості. Вона виражала корисність речі, визнану суспільством. Ціни залишалися досить стабільними, якщо не було гострої потреби чи екзотики. Але траплялися й ситуації, коли вартість змінювалася через знецінення металів. Так було, наприклад, під час завоювання Америки Великобританією та Іспанією: золота стало набагато більше, а обсяг продукції, що виробляється, при цьому не змінився.

Епоха товарних грошей закінчилася разом з емісією паперових купюр, які не мали реального забезпечення. Вся цінність зводилася до ступеня довіри емітента. Масове поширення почалося з другої половини XVII століття у Швеції. Поступово дедалі більше країн опановували випуск банкнот. Простота друку неодноразово призводила до обвалу вартості, адже виробництво натуральних матеріальних цінностей потребувало значно більших зусиль. Загальну тенденцію посилювало і зростання кредитних коштів, представляючи гроші якоюсь абстракцією.

Еволюція функції грошей

Заміна бартерних відносин на товарно-грошові визначила основну функцію коштів — універсальний засіб обміну. Але сама поява грошей створила ще одну, не настільки очевидну, можливість заощадження та накопичення.

Гроші розділили операцію обміну на два акти — купівлю та продаж. Раніше бартер закривав потребу заміни одного товару на інший на один етап. Тепер різниця між купівлею-продажем ставала істотнішою. Кошти якийсь час затримувалися у власника, створюючи накопичення. З'явилася можливість зберегти їх у майбутні періоди, тим самим формуючи багатства, які можна використовувати для потенційних витрат у відстроченому часовому періоді. Тобто гроші дозволили подбати про себе наперед.

Виходить, поява грошей, з одного боку, спростило отримання необхідного товару. А з іншого — створило нерозуміння чіткої потреби в їх кількості та невірне уявлення про справжніх «власників світу».

Гроші та власність: два головні міфи

Є дві основні думки, які мало відповідають реальності. Це:

Фінансове рабство населення у банків через кредити
Безконтрольна емісія грошей за бажанням центральних банків

Щоб розібратися в їхній хибності, почнемо з азів. Здобуття будь-якої власності можливе лише в одному випадку — внаслідок трудової діяльності. Купівля, успадкування, завоювання — це було б неможливо без початкового етапу, створення реального продукту.

Нарощувати обсяги власності можна за умови, що різниця у доходах та витратах, прибутку, позитивна. Але потенціал у всіх різний. Тому на практиці складається цікава ситуація — закон Парето діє: 80% активів знаходиться в розпорядженні 20% населення. Прекрасна нагода для теорії протистояння бідних і багатих. Однак важливий не стільки обсяг накопичень, скільки вміння їх створювати за будь-яких умов. Так, той що скромно живе за коштами виявиться багатшим того, хто має кредитну нерухомість.

Бажання зберегти та примножити особисті кошти виглядає логічним. Основним інструментом є тимчасова передача власності в чуже користування за деяку обумовлену оплату. Наявні активи починають працювати, збільшуючи добробут свого власника. Звичайно, без оцінки здібностей тих, хто бере гроші в борг, не обійтися.

Зі зростанням попиту на подібні послуги виник бізнес, який став посередником у передачі власності, забезпечивши ефективне управління капіталом. Таким посередником стали банки. Вони мають усі ресурси з метою оцінки потенційного кредитозаємника: профільні фахівці, налагоджені процеси і право отримання власності у разі невиконання умов повернення позики. Саме це породжує міф, що контроль над усім майном належить банкам.

Однак банківські гроші теж мають власників — людей, які поклали свої заощадження на депозитний рахунок. Саме вони – кінцеві кредитори позичальників. Відстежити ситуацію легко за допомогою балансової звітності, за якою загальний прибуток власників банку помітно поступається виплатами за вкладами.

Партнерство кредитора і позичальника — це умови, за яких частка прибутку йде в рахунок оплати за надані кошти. Форма участі у прибутку та основа конкуренції – ставка за кредитом. Ризик є в обох сторін. Але компанія має вибір — оформити позику або випустити акції. Приватна особа займає гроші для придбання цінностей, на які вона фактично не напрацювала. І тут теж платою за таку нагоду стає відсоток.

Міркування про основи кредитування дозволяють зрозуміти, що вся власність світу належить аж ніяк не банкам. Нею володыють особи, чий баланс доходів і витрат залишається позитивним. А джерелом доходу може бути як людська праця, так і робота накопичених коштів.

Рабство — *Здобуття будь-якої власності можливе лише внаслідок трудової діяльності*

Тепер поговоримо про другий міф — безконтрольну емісію грошей. Хтось приносить гроші в банк, хтось бере там кредит. Але його сума буде меншою за вклад через часткове резервування. Обсяг резерву визначає державний центральний банк. У розвинених країнах він часто дорівнює нулю, у нас на сьогоднішній день його рівень встановлений Вказівкою Нацыанального Банку Украї. Це спосіб знизити ризики банківської системи від неповернення кредитних коштів.

Передача грошей від однієї особи до іншої має назву грошового мультиплікатора. Чим він вищий, тим більше разів кошти передавалися «з рук в руки». Це тягне за собою збільшення грошової маси і частково характеризує рівень довіри в економічній ситуації. Оскільки основним посередником у перерозподілі грошей є банк, часткове резервування впливає на значення кредитного мультиплікатора.

У кризу довіра до економіки падає, кредитори намагаються повернути кошти. Це призводить до зниження грошової маси, вартість активів падає, зростають прострочення за борговими платежами, зменшується дохід населення. У такій ситуації центробанк може провести прямий чи опосередкований випуск грошей. Перший — це викуп у банків незворотніх боргів. Другий – зниження ставки рефінансування. Обидва варіанти збережуть обсяг грошей, але призведуть до інфляції. Важливе завдання — знайти баланс між зростанням цін у майбутньому та соціальними проблемами на сьогодні.

Друкувати гроші просто так не має жодного сенсу — історія неодноразово доводила це. Втім, обидва міфи можна наочно розглянути з прикладу США. Розвинена економіка Сполучених Штатів зробила долар універсальною валютою, і тепер ФРС країни стоїть перед непростим завданням: знайти золоту середину між кількістю грошей, що випускаються, і надійністю долара. Адже безконтрольний друк банкнот суттєво послаблює світову валюту.

Інший міф також добре видно на американському прикладі. На початок 2019 року зовнішній держборг США становив майже 22 трильйони доларів. Наприклад, Китай входить до основних кредиторів Штатів, але чомусь контролю над їх власністю немає. Та й підтримка долара важлива задля збереження цінності боргу. Виходить, що невиплата боргу не спричиняє суттєвих наслідків та втрат, — позичальник безпосередньо не впливає на стан кредитора.